Коваль Г. П. Діяльність органів міського управління в галузі міського господарства, торгівлі та промисловості в кінці ХVІІІ – 1917 роках (на прикладі Півдня України). Монографія. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 375 с.

103 103 пароплавство. Зростання обсягів річних перевезень вимагало розширення порту. У 1910 році були побудовані пристані спеціального призначення. Порт обслуговувала артіль докерів, які працювали по 10-12 годин на добу, перевантажували 5-6 тисяч пудів вантажу. Позитивно на розвиток міста вплинуло будівництво залізниці Бендери-Рені, яке фінансували французькі банкіри. Бельгійські і німецькі компанії розміщували свої капітали в борошномельної промисловості. В Ізмаїльському повіті царський уряд зберіг міське і сільське управління, яке було введено тут румунами в 1874 році. Були обрані комунальна рада і міська управа. Остання була виконавчо- господарським органом комунального ради. Міську управу очолював міський голова. Цю посаду в 1878 – 1889 рр. обіймав І.Н.Миколайович, в 1881 – 1906 – Ф.П.Тульчіанов, з березня 1906 по 1907 – С.В.Кольцов, в 1908 – Д.Комарницький, з 1909 по 1910 – І.В.Авраама. З березня 1911 по 1917 р. – І.Ф.Тульчіанов. З вересня 1917 по березень 1918 обов'язки міського голови виконував Є.К.Лашков [30]. У Південній Бессарабії, включаючи Ізмаїл, після її повернення до складу Росії в 1878 р, в основі залишилося румунське адміністративний поділ і управління. Наприклад, не було волостей, як в сусідніх бессарабських повітах, а були комуни. Принцип був такий: один населений пункт - одна комуна. Наприклад, в Ізмаїлі існувала не міська дума, як в решті Росії, а комунальна рада. Як вже говорилося, її виконавчим органом була міська управа. Така ж система збереглася і в період румунської окупації Бессарабії в 1918-1940 і 1941-1944 рр. До 1917 року кількість членів Ізмаїльського комунального ради коливалося від 5 до 10 чоловік на чолі з міським головою. Завдяки документів, що зберігаються в Ізмаїльському міському архіві, сьогодні набагато більше ми знаємо про місцеве самоврядування в Ізмаїлі після повернення Південної Бессарабії до складу Росії в 1878 р Багато деталей додають публікації бессарабських і одеських газет цього періоду. Якщо говорити про персоналії, то завдяки «Новоросійському календарем» за 1857 р нам відомо, після відторгнення півдня Бессарабської області (в 1856 р)