Коваль Г. П. Діяльність органів міського управління в галузі міського господарства, торгівлі та промисловості в кінці ХVІІІ – 1917 роках (на прикладі Півдня України). Монографія. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 375 с.

171 171 залізничної лінії Одеса – Бахмач, яка мала пройти через Вознесенськ як перевалочний пункт для відправлення вантажів в Миколаїв та частково в Одесу, міська влада Вознесенська впала в стан нудьги. Місто Вознесенськ виглядало закріпаченим, закостенілим. Весь його промисловий розвиток тепер знаходився в руках однієї людини. 10 років до цього тодішнім директором Миколаївських суднобудівних заводів лейтенантом М. М. Беклемішевим було представлено спрощеній Вознесенській думі проект обладнання всіх складських приміщень та всяких можливих пристосувань за свій рахунок, на що ним було запропоновано укласти концесію на 35 років. До угоди з М. М. Беклемішевим було включено такий пункт: «Початок 35 – річного терміну рахується з дня затвердження технічного проекту технічно – будівельним комітетом міністерства внутрішніх справ». Проект було представлено в міністерство та було забраковано. Хоча з того часу й пройшло 10 років, М. М. Беклемішев рахував свою концесію такою, що мала безспірне юридичне значення. В грудні 1910 року М. М. Беклемішев мав повну можливість створити новий технічний проект, представити його на затвердження в міністерство та після затвердження почати відрахування 35 – річного терміну концесії. В грудні 1910 року державні органи Російської імперії бажали будувати об лаштований затон на річці Південний Буг для зимової стоянки численних суден. Для цього місто Вознесенськ зобов’язане було відвести землю і М. – К. – В. залізниця згодна була будувати підїздну колію, на що місто Вознесенськ принципово погодилося, але зробити це було неможливо, тому що після відведення землі концесіонер М. М. Беклемішев міг подати позов на понесені їм збитки. Під цим дамокловим мечем страждали і міст Вознесенськ і місто Миколаїв. Гірше всього те, що якщо правління М. – К. – В. залізниці купило б концесію у М. М. Беклемішева, то воно нічого не стало б будувати з метою направити всі вантажі на Одесу, від чого б постраждало місто Миколаїв. Було дано пораду вознесенцям звернутися до останнього засобу, - подати на ім’я імператора Російської імперії Миколи ІІ клопотання про звільнення міста Вознесенська від обов’язків перед М. М. Беклемішевим. Це могло б мати успіх,