Сьогодні відзначаємо 155 років від дня народження Марселя Пруста (1871-1922) – видатного французького письменника, есеїста та одного з найвпливовіших авторів світової літератури XX століття.

Марсель Пруст увійшов в історію літератури, насамперед, як автор монументального семитомного роману-епопеї «У пошуках втраченого часу» – твору, який став справжньою вершиною модерністської прози. Його творчість вирізняється надзвичайною психологічною глибиною, тонким аналізом людських почуттів, а також майстерним осмисленням часу.

Літературна спадщина Пруста й сьогодні залишається актуальною, адже його твори спонукають замислитися над цінністю людського досвіду, силою пам'яті та пошуком власної ідентичності. Творчість Марселя Пруста й досі надихає письменників, дослідників і мільйони читачів по всьому світі.

У фонді Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека зберігаються твори Марселя Пруста різними мовами, пропонуємо до уваги деякі з них:

- У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра: роман / Марсель Пруст. - Х. : Золоті ворота, 2012. - 439, [1] с.

- У пошуках утраченого часу. Германтська сторона : роман / Марсель Пруст ; пер. з фр. А. Перепаді. - К. : Золоті ворота, 2012. - 473, [2] с.

- У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону: роман / Марсель Пруст ; пер. з фр. А. Перепаді. - К. : Золоті ворота, 2012. - 378, [2] с. : ілюстр.

Запрошуємо звернутися до творчості письменника, який відкрив нові горизонти художнього слова та назавжди змінив уявлення про можливості роману!

Фото Марселя Пруста взято з відкритих джерел: https://esu.com.ua/article-879392

Друзі, представляємо вашій увазі книгу «Дружина героя: посібник з виживання» Надії Сеньовської (Тернопіль: Джура, 2025). Це історія про дівчат і дружин, які чекають з війни своїх коханих, гартуючи власний характер у проміжках між рідкісними дзвінками та нескінченними днями тиші.

Видання містить реальний досвід і практичні рекомендації про те, як подолати кризу, зберегти власну ідентичність і бути гідною партнеркою для воїна. Авторка детально, без художнього перебільшення чи романтизації, аналізує емоційні гойдалки, через які проходить дружина військового: від паралізуючого страху і панічних атак до віднайдення внутрішньої сили, адаптації та прийняття нової життєвої реальності.

«Ця книга - це ліки. По-перше, для тих, хто в ній був задіяний, тому, що сказати про біль - це вже почати щось з ним робити. Поки ти мовчиш і не кажеш про свій біль навіть собі, він тебе їсть з середини. І це спроба допомогти тим, хто має такий досвід, але ще тільки на початку шляху і не знає, що з цим робити», - говорить авторка.

Завдячуючи Український інститут книги дане видання поповнило фонд Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека та 55 бібліотек Миколаївщини.

Запрошуємо до бібліотеки!

Роман Миколайович Федорів – український прозаїк, публіцист, журналіст, громадський діяч. У 1995 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за роман «Єрусалим на горах».

Народився Роман Федорів 1 грудня 1930 р. в селі Братківці Тисменицького району на Івано-Франківщині. У 1967 р. закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Франка, працював у місцевій пресі. З 1968 до 2001 р. – головний редактор журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»).

Перша книга письменника «Жовтнева соната» вийшла у 1959 р. Довгий час працюючи кореспондентом обласних, а згодом і республіканських газет, письменник об’їздив усю Україну. Завдяки його зусиллям були відновлені видавництво «Червона калина» й часопис «Літопис Червоної Калини». У 1989-1991 рр. Роман Федорів був народним депутатом, де представляв національно-патріотичні сили, котрі прагнули відродження України. Автор нарисів, есе про письменників і художників України, оповідань, повістей і романів, переважно на історичну тематику.

Помер Роман Миколайович Федорів 14 березня 2001 р.

Ігор Миронович Калинець народився 9 липня 1939 року в місті Ходорові, на Львівщині. Батьки, Єфрозина та Мирон, вирізнялися побожністю: належали до греко-католицької церкви, загнаної в підпілля у 1946 році. Ігореву родину москва також репресувала – зокрема, у червні 1941-го в катівні, відомій як тюрма на Лонцького у Львові, загинув мамин брат Андрій Гулей.

З дитинства Ігор Калинець запам’ятав, як його сім’я допомагала переховуватися від переслідувань воякам УПА. «Я навіть пригадую, як хлопці з лісу під вечір, коли вже не було облавників, приходили до нас, – розповідав в одному з останніх інтерв’ю. – Ми давали їм їсти, і вони бавилися зі мною, малим. Я був зверху на коні, тримав якусь зброю в руках».

У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету ім. І. Франка. 1962 року, закінчивши українське відділення філологічного факультету Львівського університету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом — старшим науковим співробітником. У 1966 році у видавництві «Молодь» вийшла перша збірка віршів «Вогонь Купала».

За участь в дисидентському русу в серпні 1972 року Ігоря Калинця засудили на шість років в'язниці суворого режиму та три роки заслання.

Він відбував покарання в Пермських концтаборах разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком та іншими дисидентами.

Дружину Ігоря Калинця – відому українську поетесу Ірину Калинець – спіткала така сама доля.

В ув’язненні поет працював токарем і кочегаром. На волю вийшов 1981 року. 

Після повернення із заслання поет перестав писати вірші та пішов працювати в Львівську наукову бібліотеку ім. В. Стефаника. Був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. Він видавав дитячі збірки, редагував низку часописів.

У 1991 р. у Варшаві вийшов перший том циклу «Пробуджена муза», а в США — другий том «Невольнича муза».

Ігор Калинець є лауреатом численних нагород і відзнак, зокрема, премії імені Митрополита Андрея Шептицького, премії імені Василя Стуса.

У 1992 році Ігор Калинець отримав Шевченківську премію за книжку вибраних поезій "Тринадцять аналогій".

У 2016 році Ігорю Калинцю присудили Орден Ярослава Мудрого IV ступеня. Але він відмовився від нього на знак протесту проти, за його словами, "жорстокого зросійщення".

Читати далі: Народився Ігор Миронович Калинець – український поет, прозаїк, громадський діяч

Фотографія здатна зупинити мить і зберегти її для майбутніх поколінь. Саме завдяки старовинним світлинам ми сьогодні можемо побачити обличчя людей минулих епох, вулиці, будівлі та події, що давно стали історією. Нове видання Дмитра Старкова «Історія фотографії в Миколаєві 1856-1918» (Миколаїв, 2026) відкриває перед читачами маловідому, але надзвичайно цікаву сторінку культурного життя нашого міста.

Спираючись на архівні документи, рідкісні фотографії, газетні оголошення того часу та свідчення нащадків фотографів, автор відтворює історію перших міських фотоательє та розповідає про людей, які стояли біля витоків фотографічного мистецтва. Завдяки кропіткій дослідницькій роботі оживають імена людей, чиї фотографії сьогодні є безцінними історичними документами та важливими свідченнями минулої епохи.

Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека висловлює щиру подяку видавчині Ірині Олександрівні Гудим за подарований примірник цього унікального історико-краєзнавчого видання, що поповнило фонди бібліотеки та стане цінним джерелом для дослідників, краєзнавців та всіх, хто цікавиться історією рідного міста.

Запрошуємо вас, шановні читачі, завітати до бібліотеки та ознайомитися з книгою!

Чергове засідання розмовного клубу «СловоТворення» 8 липня зібрало в Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека поціновувачів української мови, щирого спілкування та вишуканих десертів. Цього разу зустріч була присвячена Всесвітньому дню шоколаду – одному з найсолодших свят літа.

Особливу увагу приділили темі шоколаду в художній літературі. Зачитуючи уривки з автобіографічної кулінарної подорожі Девіда Лебовіца «Солодке життя в Парижі» та оповідання Уляни Дудок «Цукерочка» (збірка «Львів. Пані. Панянка»), учасники здійснили захопливу подорож в історію шоколаду, дізнавшись про його походження, шлях від цивілізацій майя та ацтеків до Європи, а також про те, як із рідкісного екзотичного напою він перетворився на улюблені ласощі мільйонів людей.

Присутні пригадали твори зарубіжних і українських письменників, у яких згадується шоколад, історія його появи або його символічне значення. Обговорювали, як цей десерт ставав важливою деталлю сюжету: впливав на долі героїв, допомагав розкривати характери персонажів, створював атмосферу затишку й радості.

Жваве обговорення викликала тема десертів із шоколадом: тортів, тістечок, кексів, печива, гарячого шоколаду та інших. Присутні із задоволенням ділилися рецептами їхнього приготування, а також згадували про подорожі різними містами України, де можна поласувати вишуканими солодощами. Дякуємо всім за активність та щирі емоції!

Наступна зустріч учасників клубу відбудеться 15 липня. Будемо говорити про книги з літнім вайбом.

Приєднуйтеся до «СловоТворення» і вивчайте мову із задоволенням у колі однодумців!

8 липня І9І8 р. гетьманом України Павлом Скоропадським було підписано ухвалений Радою міністрів законопроект «Про утворення Державного Сенату». Згідно цього закону, Державний Сенат став найвищим судовим органом Української держави, створеним замість Генерального Суду.

Закон «Про утворення Державного Сенату» від 8 липня 1918 р. визначив порядок формування, структуру, повноваження найвищою органу судової влади Української Держави, вимоги до сенаторів, порядок їх призначення та зміщення з посад, які вони обіймали.

Відповідно до ст. 1 та 2 Закону встановлювалося, що Державний Сенат мав складатися із Загальних зборів Сенату та трьох Генеральних судів, а саме: Адміністративного, Цивільного та Карного. Крім того, зазначалося, що у складі Сенату, у передбачених нормами Закону випадках, мали діяти: Загальні збори Сенату. Загальні збори цивільного та кримінального Генеральних судів, Об'єднана присутність усіх Генеральних судів, Об'єднана присутність адміністративного та цивільного генеральних судів. Об'єднана присутність адміністративного та кримінального генеральних судів та Вища дисциплінарна присутність. Перелік вказаних інституцій у складі Державного Сенату абсолютно тотожний ст. 119/4 Статуту кримінального судочинства Російської імперії від 20 листопада 1864 р.

Сенаторів уперше призначав гетьман, а згодом вони мали обиратися самим Державним Сенатом і  затверджуватися главою держави. До кандидатів пред'являлися такі вимоги: наявність вищої юридичної освіти і не менше 15 років трудового стажу в судових органах на посадах  не нижчих судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду, на адвокатській службі чи викладацькій роботі. Для претендентів на посаду сенаторів Цивільного Генерального суду до трудового стажу зараховувався 5-річний термін перебування на посаді секретаря цивільного департаменту судової палати, а для кандидатів на посаду до Адміністративного Генерального суду -особи, що мали вишу освіту і працювали не менше 15 років на державній чи громадській службі. До складу сенаторів Загальних зборів Державного Сенату могли призначатися не лише особи, що відповідали пред'явленим вимогам, а й колишні державні службовці, котрі перебували на посадах міністрів.

Читати далі: 8 липня: цей день в історії України

Регіональний тренінговий центр Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека пропонує ознайомитись з освітнім серіалом Національної освітньої платформи Дія.Освіта https://osvita.diia.gov.ua/ «Діджитал-маркетинг для школярів та студентів» https://osvita.diia.gov.ua/courses/digital-marketing

Цей освітній серіал розповість про основи digital-маркетингу: стратегію, вебсайт, landing page, рекламу в соцмережах і Google, CRM-маркетинг. Якщо ви погуглите нові моделі ноутбуків, ви побачите, що реклама уже всюди, де б ви не були. Це один з інструментів digital-маркетингу. Якщо хочете його опанувати – перегляньте серіал. У ньому є всі базові концепти, які потрібні для «входу» у професію та планування майбутнього бізнесу – навіщо існує маркетинг, яку роль він грає для бізнесу, як знайти цільову аудиторію для реклами свого продукту.

Після серіалу ви зможете створити власний сайт без коду, запустити рекламну кампанію в Instagram та Google, а також аналізувати отримані результати в Google Analytics.

Освітній серіал – це спільний проєкт Міністерства цифрової трансформації України та Київського національного університету імені Тараса Шевченка за участю GoIT, Netpeak, Vintage та при підтримці бренду GoITeens. Складається з 8 серій та фінального тесту.

Користуйтеся з користю!

8 липня 1938 року народився Леонід (Лесь) Танюк, український режисер, сценарист, мистецтвознавець, перекладач, громадський і політичний діяч.

Лесь Танюк народився у Києві в родині вчителів. Під час війни родина перебувала у нацистських концтаборах, і після завершення війни радянська влада заборонила їм жити в Києві. Родина Танюків переїхала на Волинь, де Лесь закінчив школу в Луцьку і, заробивши трудовий стаж ливарника, вступив до технікуму, після якого працював актором обласного драмтеатру ім. Т. Шевченка. Вищу освіту здобув у Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого, де навчався на курсі учня Леся Курбаса — Мар’яна Крушельницького. 1959 р. Лесь Танюк заснував і очолив Клуб творчої молоді, що справив визначний вплив на формування нового покоління інтелігенції. Клуб організовував вечори пам’яті українських митців та сучасної поезії, займався вивченням творчості Л. Курбаса, М. Куліша, М. Хвильового та інших діячів Розстріляного відродження. 1961 р. Лесь Танюк очолив виїзд групи членів клубу на Соловки для збору матеріалів про репресії у середовищі української інтелігенції. 1962 р. Клуб склав та подав владі перелік церков та інших пам’яток культури, яким загрожувало знищення. У цьому ж році було створено комісію, до якої увійшли Л. Танюк, А. Горська, В.Симоненко, що вперше дослідила місце поховання жертв більшовицького режиму у Биківні під Києвом, подавши владі «Меморандум №2». Крім того, при Клубі було створено Новий український театр, де Л.Танюк поставив «Ніж у сонці» (І. Драча), «Матінку Кураж» (Б. Брехта), «Патетичну сонату» (М. Куліша). На Клуб розпочався тиск репресивних органів і Леся Танюка було усунуто від керівництва ним. У цей же час було знято з друку книги його поезій, вилучено рукопис книги про театр, заборонялись вистави.

Лесь Танюк був змушений виїхати до Москви де невдовзі стає одним із найуспішніших молодих режисерів. Він ставить вистави у МХАТі, ЦДТ, театрах ім. Моссовєта, ім. Маяковського, ім. Станіславського, ім. Пушкіна більше 50 вистав; знімає фільми, телепрограми та радіопередачі; організовує лекції про українську культуру. Вистави Л. Танюка відзначають дипломами, їх висувають на Державну премію СРСР, вивозять за кордон, проте сам Лесь Степанович залишається невиїзним. 1968 р. його звільняють з роботи за підпис листа на захист А. Гінзбурга та Ю. Галанскова, а вистави забороняють. Винятком були «Казки Пушкіна», які ставилися у Москві 33 роки, загалом більше 3000 разів.

Читати далі: Народився Леонід (Лесь) Танюк - український режисер, сценарист, мистецтвознавець, перекладач,...

Конотопська битва 1659 року. Картина Артура Орльонова. 2010. Джерело: umoloda.kiev.ua.

7 липня 1659 року початок Конотопської битви, однієї з ключових  московсько-української війни 1658-1659 років. 

Після смерті Богдана Хмельницького (1657) Україна переживала період нестабільності, який історики назвуть Руїною. Московське царство прагнуло скористатися ситуацією. Декларативно підтримуючи українського гетьмана Івана Виговського, Москва концентрувала військо на прикордонних землях та надіслала уповноваженого до полтавського полковника Мартина Пушкаря, який порозумівся з кошовим отаманом Запорозької Січі Яковом Барабашем і мріяв здобути гетьманську булаву за підтримки царя.
Виговський придушив повстання Пушкаря і Барабаша, кількість жертв якого фахівці оцінюють майже в 50 тисяч чоловік. Між тим московський уряд  і надалі втручався у внутрішні справи Гетьманщини, не дотримувався Переяславських статей 1654-го, зазіхав на землі південно-східної Білорусі, завойованих Військом Запорізьким. Восени 1658-го, після того як гетьман Іван Виговський уклав із поляками Гадяцький договір (передбачалося, що Україна отримає рівноправне місце у Великому князівстві Руському поряд із Польщею та Литвою), Московія перейшла до збройного вторгнення.

Читати далі: 7 липня: цей день в історії України

Професійне свято День працівників природно-заповідної справи встановлено Указом Президента України від 18.08.2009 №629/2009 та щорічно відзначається 7 липня.

Вагомий внесок працівників природно-заповідної справи всі українці можуть бачити у справжній первісній красі на заповідних територіях завдяки титанічними зусиллями подвижників і фанатів заповідної справи. Окремо заслуговує на увагу самовіддана праця колективів національних парків, заповідників та природоохоронних організацій, які з початку російського повномасштабного вторгнення згуртувалися для підтримки українців.

Заповідання природних територій є найбільш ефективним інструментом збереження природного багатства. Саме тому розвиток заповідної справи визнано одним з найважливіших пріоритетів державної політики. Незалежно від своєї професії кожна людина повинна шанувати і берегти природу. Зберігаючи природу - ми збережемо нашу країну!

Завдяки працівникам природно-заповідної справи українські ліси, заповідники й парки, а також природні пам’ятники залишаються цілими й дозволяють нам дихати чистим і свіжим повітрям. Зусиллями цих людей проводиться контроль над відновленням ландшафтної та біологічної різноманітності. Тобто саме вони відповідальні за зелені багатства країни.

Працівники природно-заповідної справи борються не лише за збереження лісів і парків, але і за їх розвиток і збільшення.

Отже, в день працівника природно-заповідної справи України непогано було б посадити деревце, навіть якщо ви не плануєте ростити сина і побудувати будинок.