СТАТИСТИКА ВІДВІДУВАНЬ

6578355
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Цього місяця
Попереднього
Загалом
3758
6992
25268
76974
146599
6578355

Ваша ІР адреса: 3.209.80.87
2019-10-18 13:37

Історичні особистості

Самойлович (Сушківський) Данило Самойлович (1742-1805) Друк E-mail

Данило Самійлович Самойловичвидатний український лікар і вчений, основоположник епідеміології у Росії.

Він народився 11 грудня 1742 р. у родині бідного священика у с. Янівка, що в 14 верстах від Чернігова. У 14-річному віці їде до Києва і вступає до класу риторики Києво-Могилянської Академії.

У 1761 р. видатний український професор-медик І.А.Полетика мав набрати з Київської Академії 30 “достойних” студентів, які виявили бажання вивчати медицину у Москві чи Петербурзі. У Самойловича виникло бажання стати лікарем і 27 листопада 1761 р. його було зараховано до шпитальної школи при Генеральному адміралтейському шпиталі Петербурга. У 1765 р. Самойлович отримав звання підлікаря. А в 1767 р. – успішно склав іспит на звання лікаря. Його одразу відправили на поле бою у розташований біля Хотина-турецької фортеціКонорський полк.

На той час Туреччина вважалася одним з основних осередків бубонної чуми або моровиці. Самойловичу довелося зіткнутися із хворими на моровицю. Ця нова для нього хвороба зацікавила його. Він швидко навчився розпізнавати чуму і зробив правильний висновок про те, що чума поширюється шляхом безпосереднього контакту.

Впродовж 1770-1771 рр. бубонна чума із Туреччини швидко поширилась на південь України, охопила усю Україну.

У цей час у зв’язку із захворюваннями Самойловича перевели до тилового шпиталю в Оренбурзі. У червні 1771 р. він прибув до безлюдної, оточеної карантинними кордонами Москви. Кожний день від моровиці гинули тисячі людей. Самойлович добровільно міняє Оренбург на охоплену епідемією Москву. Він був єдиним лікарем на 200 хворих у обладнаній лікарні Угреського монастиря. За час роботи у монастирській лікарні Самойлович сам тричі перехворів на моровицю, але залишився живим.

Завдяки допитливому розуму і великому практичному досвіду Самойлович досконало вивчив цю хворобу, а поряд з цим -– загальні закони епідемічного поширення інфекційних хвороб. Саме тому в усьому світі його вважають першим дослідником чуми і першим епідеміологом.

Він першим у світі описав клінічну картину бубонної чуми, причини її виникнення та способи поширення, розробив наукову систему протичумних епідеміологічних заходів, засобів лікування цієї страшної недуги.

Незважаючи на героїчні зусилля Самойловича та інших лікарів, московська епідемія поширювалася, гинуло безліч людей. Це породжувало недовіру, а потім і ненависть до лікарів. Виникла страшенна паніка, що 15 вересня 1771 р. переросла у чумний бунт. Натовпи очманілих людей убивали медичний персонал. Самойловича тяжко побили. Лише дивом він залишився живим.

Зважаючи на заслуги Самойловича під час епідемії чуми, його призначили одним із керівників медичної Протичумної комісії, де він працював у 1771-1775 рр. Крім того, зарахували на посаду штаб-лікаря у системі Московських департаментів сенату. Це була висока на той час посада, яку давали дуже рідко – за багаторічну та бездоганну роботу на терені медицини.

У період боротьби з чумою друзі, зважаючи на наукове обдарування та сумлінність Самойловича, радили йому їхати за кордон для підготовки та захисту докторської дисертації. Зрештою, він погодився, і це стало початком нової сторінки у його біографії.

У 1763 р. було затверджено положення про Державну медичну колегію – вищий орган управління медичними справами в Росії. Ця установа мала право присуджувати науковий ступінь доктора медицини. Проте право існувало тільки на папері. До складу колегії входило багато лікарів-іноземців, не зацікавлених у розвитку медичної науки в Росії. Тому майже до кінця XVIII століття вітчизняні лікарі, які мали бажання стати докторами медицини, змушені були їхати за кордон. Такий шлях обрав і Самойлович.

Його давно вже цікавила акушерська наука, адже материнська й дитяча смертність були надзвичайно високими. У 1776 р. Самойлович виїздить до Страсбурзького університету.

У родопомічній школі Страсбурзького університету Самойлович проводить дні і ночі, вивчаючи складну акушерську науку. Великий досвід дозволив йому вже у 1778 р. створити відомий потім посібник акушерства “Міська і сільська повитуха”. Набувши великого практичного досвіду з акушерства, Самойлович їде до Голандії, де починає готувати докторську дисертацію, успішно захистив її у 1780 р.

Після цього Самойлович три роки працює за кордоном – в акушерських клініках Франції, Німеччини, Англії. Свій великий досвід у боротьбі з чумою він бажав передати лікарям Європи. Його було обрано членом 12 іноземних академій та наукових товариств. У той же час Петербурзька академія відхилила кандидатуру Д.С.Самойловича до прийняття в академіки у 1783 р.

Того ж року, після семирічної відсутності, він повертається до Петербурга, має надію стати професором повивального мистецтва. Але протягом восьми місяців він взагалі не може знайти ніякої роботи. Тільки у травні 1784 р. Самойловичу знайшлася посада губернського лікаря Катеринославського намісництва та Таврійської області. Доля знову повернула його в Україну, на Батьківщину.

Центром намісництва було місто Кременчуг. У цій місцевості увесь час спалахували вогнища чуми. У Кременчуці він відкриває чумну лікарню.

У липні 1784 р. Самойлович їде до Херсона, де почалася страшна чумна епідемія. Взимку 1784-1785 рр. епідемія чуми просувається далі на північ. Завдяки надзвичайній працьовитості Самойловича, його енергійним заходам епідемія далі не просунулася, а у лютому 1785 р. небезпечна хвороба в Україні вщухла.

Влітку 1787 р. турецький султан знову оголошує Росії війну. Самойловича терміново направляють у район бойових дій рятувати поранених у районі Кінбурзької коси. Крім медичної допомоги, Самойлович веде велику організаційну роботу, створює і очолює медико-хірургічну школу. У цей час Самойлович організовує великий шпиталь на тисячу чоловік у с. Вітовка (тепер – Жовтневе Миколаївської області). При шпиталі він організував великий аптечний сад, у якому вирощували лікарські рослини, потрібні для лікування хворих.

Але раптово, у жовтні 1790 р., наказом графа Потьомкіна без пояснення причини Самойловича було звільнено з посади головного лікаря шпиталю. Уславлений вчений знову стає безробітним. Він їде до рідного села Янівка, живе у сім’ї сестри, пише багато наукових праць.

У 1792 р. Самойлович змушений погодитись зайняти скромну посаду лікаря Московського Морського шпиталю. Тут він працює до вересня 1793 р. У цей час на Півдні України знову спалахує епідемія чуми. Самойловича призначають головним карантинним лікарем Катеринославського намісництва та Таврійської області.

У 1800 р. було реорганізовано карантинну службу Росії, і посада головного карантинного лікаря була скасована. Самойлович погоджується зайняти посаду інспектора Чорноморського медичного управління, яке знаходилося у Миколаєві. Роботи в управлінні було небагато, і Самойлович має змогу більше уваги і часу присвячувати створенню капітальної праці про чуму, яка виходить у світ в 1802 р. Видання він здійснює власним коштом. Це була остання його праця. Наприкінці січня 1805 р., повернувшись з чергової інспекційної поїздки, Д.С.Самойлович тяжко захворів і помер. Похований у Миколаєві.

Україна пишається своїм славетним сином, ім’я якого пов’язане з розвитком всесвітньої медицини.

Джерело: Шкварець В.П., Шитюк М.М., Гузенко Ю.І., Давиденко В.М., Кіщак І.Т., Кириленко Т.В., Паліюк В.П., Рагулін В.Я., Семко Л.І., Соболь П.І., Корифеї української науки. Нариси про видатних діячів науки і техніки. - Миколаїв: Видавництво “Тетра”. – 2000. – С.79-81

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012