Про регіон

Соціально економічний портрет Новобузького району за 2017р

Прапор Новобузького району - це синє прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 2:3, з білою хвилястою смугою знизу (співвідношення її ширини 1/3). В центрі прапора - Золотий Свято-Нікольський Храм с. Пелагеївка.

Герб Новобузького району - це прямокутний щит, округлений внизу чим нагадує ліру. По горизонталі він переділений хвилястою лінією, котра є символом Інгулу. У його верхній синього кольору частині, в променях сонця - фрагмент  Пелагеївської  церкви - перлини Новобузьких степів (натурального кольору). Внизу, на жовтому фоні, що символізує хлібний лан - схрещені гостроконечник  та стяг  Улано-Бузької дивізії. Щит вписується в  еклектичний картуш сталевого кольору з  вінцем та обрамленням  із золотого пшеничного колосся,  що гармонійно поєднується з волошками та соняхами, котрі символізують красу природи Новобужжя  та інтенсивну господарську діяльність.

Детальніше: Соціально економічний портрет Новобузького району за 2017р

Соціально-економічний портрет Березнегуватського району Миколаївської області 2017

Соціально-економічний портрет Березнегуватського району Миколаївської області

Березнегуватська централізована бібліотечна система

КОРОТКА ДОВІДКА

Вперше на карту Березнегувате було нанесене в 1787 році. Тут воно позначене, як “деревня Березняговатская” і віднесена до Херсонського повіту. Вважають, що назва селища походить від густої зарості берестів. До 1798 року - Березнеговатое, з середини ХІХ ст. встановлюється сучасна назва - Березнегувате. Дата застування району - 1923 рік, смт. Березнегувате - 1959 рік.

Площа району - 1263,7 кв.км.

Населення - 20204чол.:

     - міського - 7759

     - сільського - 12445

Національний склад населення:

     - українці - 18702

     - росіяни - 942

Інші національності: молдовани, євреї, білоруси - 560

В більшості поселень району проживають українці, в Березнегуватому - українці, росіяни, євреї, молдовани.

В Маліївці значний відсоток становлять росіяни.

В Березнегуватському районі 41 населений пункт.

       селищна рада - 1

       сільські ради - 14

Відстань від смт. Березнегувате до обласного центру 103 км. Найближча залізнична станція Березнегувата знаходиться в 13 км від районного центру. По території району проходять транзитні ділянки газопроводу, аміакопроводу та нафтопроводу.

Детальніше: Соціально-економічний портрет Березнегуватського району Миколаївської області 2017

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ 2017 рік

       СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ

                               ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Територія Первомайського району розташована на північному заході Миколаївської області в степовій зоні України. На півночі район межує з Голованівським і Ольшанським районами Кіровоградської області, на сході - з Арбузинським, на півдні - з Доманівським і Врадіївським, на заході з Кривоозерським районами Миколаївської області. Частина нинішньої території Миколаївської області в 1923-1930 роках входила до складу Первомайського округу, який в 1923 році був утворений з Первомайського і частина Вознесенського повітів Одеської губернії.

     На території округу було створено 13 районів до складу цього округу входив і Богопільський район який у 1927 році постановою Первомайського окрвиконкому був перейменований у Первомайський район.

     Якщо дивитися на історію нашого краю з глибин століть і навіть тисячоліть, то відкривається картина героїчних і трагічних подій, якими доля наділила його. Одним з найтяжчих періодів була монголо-татарська навала. Наприкінці 12 ст. тут закріпилася татарська орда. Протягом другої половини 14 - першої половини 15 століття ці землі стали ареною воєнних дій литовських князів проти ногайських ханів. Так, у 1676 році було збудовано оборонне укріплення і назвали його Орлик.

     В 1750 році Польща збудувала укріплення і карантинну заставу Богопіль, а в 1762р. була заснована слобода Голта. Всі три поселення входили до різних губерній, але 26 червня 1919 року злилися в єдине місто Первомайськ, яке в березні 1923 році стало адміністративно-господарським і культурним центром району.

Територія - 1,3 тис. кв. м.

Населення - 32 947 чоловік,

На території району знаходиться 21 сільська рада, 1 селищна рада,

51 населений пункт.

Національний склад населення:

українці - 90%,

росіяни - 6,7%,

інші - 3,3% (серед них переважають молдовани, болгари, білоруси).

Пріоритетною галуззю народногосподарського комплексу в районі є сільське господарство, особливо інтенсивно розвивається рослинництво.

Детальніше: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ 2017 рік

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ 2017 рік [Продовження]

4. ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ РАЙОНУ

4.1. Загальна характеристика

Форма Р-9

^{1 --} Дані щодо обсягу роздрібної торгівлі (без урахування обороту фізичних осіб-підприємців) за січень-вересень рік у відповідності з планом державних статистичних спостережень.

² – Розробка показника "інвестиції в основний капітал" починаючи з 2013 року не передбачена Планом державних статистичних спостережень.

Про роботу окремих галузей економіки Первомайського району у 2017 році

Промисловість. За січень – жовтень 2017 року промисловими підприємствами району вироблено та реалізовано 308085,6 тис. грн., що становить 0,8 % до всієї реалізованої продукції. Порівняно з відповідним періодом минулого року цей показник збільшився на 68337,1 тис. грн. (+ 28,5 %).

Обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг) на одну особу населення за січень – жовтень 2017 року склав 10251,1 грн.

         Найбільшими підприємствами по обсягу реалізованої промислової продукції є: ВАТ кар’єр «Граніт», «Бандурський олійноекстракційний завод», ПАТ «Софія Граніт».

Транспорт. Вантажооборот автомобільним транспортом за січень – листопад 2017 року складає 1804,3 тис. км., що становить 145,4 % до січня – листопада 2016 року. Перевезено вантажів за січень – листопад 2017 року 24,2 тис. т., що становить 216,1 % до січня – листопада 2016 року.

Пасажирооборот за січень – листопад 2017 року склав 6386,0 тис. пас. км., що становить 72,6 % до січня – листопада 2016 року. Перевезено пасажирів за січень – листопад 2017 року 445,3 тис., що становить 86,1 % до січня - листопада 2016 року.

Детальніше: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ 2017 рік [Продовження]

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ 2017 рік [Кінець]

ПАСПОРТ

Миколаївська область

Первомайський район

станом на « 01 » жовтня 2016 року.

                                           ОСВІТНІ ЗАКЛАДИ

    Для виховання та навчання дітей в районі діють 20 дошкільних закладів та 17 загальноосвітніх шкіл:

- загальноосвітніх шкіл 1-2 ступенів – 9

- загальноосвітніх шкіл 1 - 3 ступенів11

- НВК - 6

- школа – інтернат – 1

- СЮТ – 1

- РЦДТ -1

В районі є один вищий навчальний заклад I-II рівня акредитації, підпорядкований Міністерству АПК України - Мигіїський коледж Миколаївського державного аграрного університету - вищий навчальний заклад І-ІІ рівнів акредитації

Навчання ведеться за такими напрямами

           Ветеринарія;

           Менеджмент і адміністрування;

           Сільське господарство і лісництво.

Детальніше: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ 2017 рік [Кінець]

Соціально-економічний портрет Братського району Миколаївської області станом на 01 січня 2018 р.

Соціально-економічний

портрет Братського району

Миколаївської області

станом на 01 січня 2018 р.

Братщина – чудовий степовий край, один із регіонів Миколаївщини, який славиться працелюбними людьми, родючими землями та природними ресурсами, сільськогосподарськими підприємствами, значними можливостями для співпраці з регіонами України.

Мальовнича природа, багаті земельні ресурси, пам’ятки історії та культури, вигідне географічне розташування – дозволяє запропонувати діловим партнерам цікаві форми співробітництва по освоєнню родовищ корисних копалин, переробці сільськогосподарської продукції, розвитку туристичної сфери. Братщина має потужний культурно-мистецький потенціал.

Детальніше: Соціально-економічний портрет Братського району Миколаївської області станом на 01 січня 2018 р.

Соціально-економічний портрет Казанківського району 2017 рік

Соціально-економічний портрет Казанківського району

Загальні відомості

Казанківський район, як адміністративно-територіальна одиниця, утворений в 1923 році. З 22 вересня 1937 року увійшов до складу Миколаївської області.

Розташований у північно-східній частині Миколаївської області. Територія району – 1349,2 кв. км, що становить 5.3% території області.

Населення району – 19,6 тис.чол В районі проживають представники більше 30 національностей, з них 83% - українці, 13,4%-росіяни,16,7%- молдовани, 0,8%- білоруси. За кількістю адміністративно-територіальних одиниць поділяється на 1 селищну та 17 сільських рад, яким підпорядковані 70 населених пунктів. Смт Казанка – районний центр, розташований на берегах річки Висуні за 130 км від обласного центру, займає 12,85 кв.км. Населення селища - 7,5 тис. чоловік. Протяжність району з півночі на південь – 110 км, зі сходу на захід – 35 км. По території району проходить автомобільна траса Дніпропетровськ-Одеса, залізничне сполучення в районі забезпечують Придніпровська та Одеська залізниці.

Казанківський район є сільськогосподарським, з розвинутим рослинництвом. Переважна більшість сільгосптоваровиробників займається виробництвом зернових культур, соняшнику, овочів, ріпаку. Родюча Казанківська земля дає можливість отримати врожайність зернових понад 50 ц/га. 

По території району проходить аміакопровід.

Кліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства.

В районі налічується 443 км доріг.

На території Казанківського району працюють відділення "ПриватБанку", банку "Райфайзен Банку Аваль", "Ощадного банку України".

Структура закладів культури складається з 23 клубних та 23 бібліотечних закладів, дитячої районної музичної школи та народного історичного музею.

В смт Казанка функціонує районний стадіон "Колос".

Детальніше: Соціально-економічний портрет Казанківського району 2017 рік

Соціально-економічний портрет Доманівського району 2017 рік

Соціально-економічний портрет Доманівського району

Історична довідка

У далекому минулому Доманівщина - це край, де на широких степових просторах паслися незліченні стада бізонів, кочували войовничі племена кіммерійців, скіфів та сарматів.

Теперішня Доманівщина - це великий сільсько­господарський край, де на родючих чорноземах вирощують високі врожаї пшениці, цукрових буряків і соняшнику, На цій землі живуть працьовиті люди, щирі душею і багаті на вдачу.

Перші поселення людей на території Доманівського району відносяться до кам'яного віку. На терасах річок Південний Буг (с.Виноградний Сад), Бакшала (с.Анетівка) знайдено вироби з кременю, котрі свідчать, що тут мешкали мисливці на бізонів.

Також виявлено поховання доби бронзи (II тисячоліття до н.е.) та кургани скіфських часів.

Активне заселення району почалося на початку XIX ст., після визволення південної частини України від турецького гніту. Щедро роздаючи землі поміщикам, царський уряд водночас зобов'язував поміщиків вивозити сюди своїх кріпаків по ревізійські душі на 30 десятин землі. 200 років тому тут отримали землі поміщики Доманівські (звідси назва — Доманівка), пан Кантакузен (маєток «Молдавка»), пан Еслінгер (Мостове), пан Мартиновський (с.Прибужжя) та інші.

Згодом тут виросли маєтки, які й досі є свідками історії нашого краю, який на початку ХІХ ст. входив до складу Головлівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії. Населення волості становило 9 348 чол.2 і займалося головним чином землеробством, скотарством, чумакуванням.

Розвивалися ремесла: теслярське, ковальське, кравецьке. Внаслідок реформи 1861 року більшість землі залишилася за поміщиками. Вигони, випаси, водопої - все це, як і раніше, належало їм. Селянам виділялися малородючі землі.

Під час столипінської аграрної реформи багато заможних господарств нашого краю виділилося на хутори й створили нові поселення.

Доманівка виникла на початку 19 століття (1801 —1802 рр) на місці не­великого хутора молдова­нина Худобашева. Після перемоги Росії над Туреч­чиною (1791 р.) царський уряд всіляко заохочував заселення цих південних земель (їх називали Дике Поле). Тут одержали зе­млю поміщики Думанецькі (звідси і назва сели­ща), які завезли сюди своїх кріпаків з Польщі, поступово прибрали до рук кріпаків-втікачів з Центральної Росії та Ук­раїни. Згодом сюди було переселено кілька сімей державних селян з Пол­тавської губернії, а також з'явилися єврейські посе­ленці.

Детальніше: Соціально-економічний портрет Доманівського району 2017 рік

Соціально-економічний портрет Арбузинського району 2017 рік

Соціально-економічний портрет Арбузинського району

Історична довідка

Арбузинка – селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована за 131 км від Миколаєва і 4 км від залізничної станції Кавуни. Населення – 7558 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Аркадіївка, Вишневе, Кавуни, Новокраснівське, Октябр, Осикова Балка, Полянка.

Арбузинка – центр району, площа якого 1 тис. кв. км, населення – 31,9 тис. чоловік (в т. ч. сільського – 24,4 тис, міського – 7,5 тис). В районі 38 населених пунктів, підпорядкованих селищній і 9 сільським Радам; 12 колгоспів, 3 радгоспи. Орної землі – 84,9 тис. га; 7 промислових підприємств, 2 будівельні організації; працює 19 фельдшерсько-акушерських пунктів, 5 лікарень, 34 школи, 26 бібліотек, 27 будинків культури і клубів

В місцях, де тепер розташована Арбузинка, в середині XVIII ст. шукали прит тулку кріпаки-втікачі з Брацлавщини, Київщини, Поділля, Волині, учасники селянсько-козацьких повстань на Україні. На річці Арбузинці в ті часи виникло кілька дрібних поселень: Гайдамацьке, Молдаванське, Литовське. В поселенні Гайдамацькому була навіть православна церква . Невдовзі сюди ще прибуло кілька сімей з Полтавщини. Всі поселення згодом злилися в одне село Арбузинку. Жителі його спочатку перебували на становищі казенних селян. Але через кільїуі років село і навколишні землі були відведені сенатом поміщикам-колонізаторам Дауен-гауеру і Окснеру. Переважна більшість жителів стала кріпаками. В 1812 році казен¬них селян в селі залишилося лише 24 ревізькі душі . Всього ж у ньому налічувалося понад 300 мешканців, які жили з хліборобства, скотарства, дехто – з гончарства. Всі селяни сплачували подушний податок, виконували гужову, будівельну повинності.

1817 року Арбузинку переведено в розряд військових поселень. У селі розмістився ескадрон 3-го полку Бузької уланської дивізії , який перебував на повному утриманні місцевих жителів. Поселенці займалися не тільки військовою справою, а й хліборобством. Всі юридично-правові питання вирішували офіцери. За найменшу провину поселенців карали нагаями. В 50-і роки XIX ст. кількох чоловіків, які висловилися проти нестерпної муштри, жорстоко побили. Не витримавши знущань, поселенець Малинов у 1857 році покінчив життя самогубством. У 1857 році, на час ліквідації військових поселень, населення Арбузинки становило 2390 чоловік . За указами 1866-67 рр. жителі її були переведені на становище державних селян. Наділи одержали 1418 ревізьких душ. Було викуплено 13,6 тис. десятин землі . Поміщики та куркулі прирізали собі 2,4 тис. десятин общинної землі. Землевласникам Дауенгауеру, Окснеру належало по 1 тис. десятин, 12 куркулів мали по 50 – 70 десятин, а дехто й до 300. Колишні військові поселенці та солдати у відставці одержали землю в різних місцях. Бідняки стали довічними боржниками держави. З 13,6 тис. десятин общинної землі 11,2 тис. були податними. Селяни щорічно сплачували державі понад 10 тис. крб. Викупні недоїмки весь час зростали. В 80-і роки вони становили суми, які часто перевищували все, що заробляли селяни за рік, або навіть і за два .

Внаслідок класового розшарування дедалі більша кількість збіднілого селянства втрачала землю. В 1905 році близько 15 проц. господарств Арбузинки не мали її зовсім. Понад 60 проц. всіх придатних земельних угідь належало поміщикам і куркулям, які становили 10 проц. населення. 65 проц. жителів були малоземельними та безземельними. Піп Добрицький організував у селі кредитне товариство, пайовиками якого здебільшого були багатії. Товариство видавало невеликі кредити, відраховуючи з загальної суми 12 проц. на свою користь. Не маючи змоги обробити свої наділи, бідняки здавали їх в оренду, а самі наймалися до куркулів. Понад 30 чоловік працювали в сусідніх селах. Сільські пролетарі йшли на заробітки в міста Вознесенськ, Ольвіополь, Одесу. Дехто з них повертався в своє село на час косовиці.

Детальніше: Соціально-економічний портрет Арбузинського району 2017 рік

ВЕСЕЛИНІВСЬКА СЕЛИЩНА РАДА, ОБ'ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА

ВЕСЕЛИНІВСЬКА СЕЛИЩНА РАДА

ОБ'ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА

ІСТОРІЯ ВЕСЕЛИНОВОГО

           Веселинове – селище міського типу, розташоване на лівому березі річки Чичиклії (притока Південного Бугу), за 84 км від міста Миколаєва.

            Наприкінці ХVІІІ ст. землі по берегах Чичиклії царський уряд подарував полковнику Веселинову. Село, яке виникло тут, дістало назву - Веселинове. В другій половині ХІХ ст. його перейменували на Олександрівку ( за ім’ям дочки поміщика), наприкінці ХІХ ст. відновлено стару назву. До 1833 року Веселинове входило до складу Херсонського повіту Новоросійської губернії.

            Розвивалося село досить повільно. В 1859 році тут мешкало 30 кріпаків поміщика Веселинова. Вони обробляли панські землі, працювали в маєтку, будували         й ремонтували шляхи й мости. Крім хліборобства, селяни займалися скотарством і виноградарством.

            За реформою 1861 року веселинівські селяни одержали на ревізьку душу по 1,7 десятини землі. Викупні платежі були досить високими і нестача землі примушувала селян потрапляти в кабалу до поміщика та лихварів.

            З розвитком капіталізму відбувся інтенсивний процес класового розшарування села. 1887 року у Веселиновому з 33 селянських дворів 25 залишилося без землі, у 5-ти господарствах було лише 25 десятин, зате одне заможне мало 75 десятин, а 2 господарства місцевого духовенства – 240 десятин. 1896 року в селі налічувалося 117 жителів.

            Наприкінці ХІХ ст. веселинівські землі стали власністю баронеси Медем.

            В 1908 році почалося будівництво залізничної колії Одеса – Бахмач, що проходила через Веселинове і з’єднувала багатий хлібний край з центральними районами Росії і Чорноморськими портами. Залізницю було введено в дію 1914 року. На її спорудженні працювали поряд із зайшлими і місцеві селяни. Умови праці були надзвичайно тяжкими.

           У роки першої світової імперіалістичної війни 179 селянським господарствам з 220 належало 999,5 десятин, але й цю землю обробляти було нікому – 117 працездатних чоловіків мобілізували до царської армії. 41 господарство взагалі не мало землі. В селі тоді мешкало понад 800 чоловік. Дещо пожвавлював одноманітне життя селян, поштовий шлях Вознесенськ – Одеса. До 1913 року, коли відкрили земську однокласну школу на 30 місць, церковнопарафіяльна була єдиним навчальним закладом у селі.

               В січні 1918року в селі встановлено Радянську владу. З цього ж часу Веселинове стало волосним центром Ананьївського повіту Херсонської губернії.

Детальніше: ВЕСЕЛИНІВСЬКА СЕЛИЩНА РАДА, ОБ'ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА