Історія

Ремонт місцевих доріг Миколаївщини: минулого тижня в роботі були ділянки 4 автодоріг (ФОТО)

У період з 21 до 27 жовтня 2023 року, у рамках експлуатаційного утримання, підрядним підприємством виконувалися роботи на ділянках 4 місцевих автодоріг Миколаївської області.

Про це повідомили в ДП “Агенція місцевих доріг Миколаївської області”, передає Інше ТВ.

О151702 (Нечаяне-Очаків)-Благодатне-Козирка:

– ліквідація вибоїн в покритті пневмо-струменевим методом.

О151101 (Миколаїв-Херсон)-Любомирівка-Першотравневе-(Казанка-(Р-47)):

– ліквідація вибоїн в покритті пневмо-струменевим методом.

О151901 Снігурівка-Тамарине-Безіменне:

– засипання промоїн та вибоїн покриття.

О151905 (Казанка-(Р-47))- Нововасилівка-Галаганівка:

– фрезерування аварійного покриття;

– улаштування вирівнюючих шарів основи з щебенево-піщаної суміші;

– планування узбіч;

– обрізання гілок дерев.

У зв’язку з настанням осіннього періоду роботи на автодорогах області проводяться з урахуванням зміни погодних умов.

Джерело: https://inshe.tv/economics/2023-10-30/804626/

© Inshe.tv

"Миколаївобленерго" встановило новий трансформатор на 40 тис. споживачів

ПАТ "Миколаївобленерго" в рамках відновлення електромереж на деокупованих у 2022 році територіях встановило новий силовий трансформатор в одній із громад регіону, що дасть змогу забезпечити надійне електропостачання для більш ніж 40 тисяч жителів. "Відновлення майже знищених ворогом електромереж на деокупованих минулої осені територіях Миколаївщини триває.

Нещодавно "Миколаївобленерго" встановило силовий трансформатор потужністю 25 МВА в одній із громад регіону", - повідомляється в прес-релізі компанії в четвер. Як повідомив в.о. генерального директора компанії Вадим Данилкив, попередній трансформатор у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну був пошкоджений від масованого обстрілу. За його словами, відновлення електромереж регіону триває - найближчим часом очікується поставка ще одного силового трансформатора від однієї із західних країн-партнерів. Обладнання вагою 76 тонн було надано Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) через Проєкт енергетичної безпеки (ПЕБ).

Джерело: http://www.fixygen.ua/news/20230915/mikolayivoblenergo.html

ЦЕНТРАЛЬНЕ, СНІГУРІВСЬКИЙ РАЙОН, МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

ЦЕНТРАЛЬНЕ — селище, центр Краснознам’янської сільської Ради. Розташоване за 50 км на південь від районного центру і за 22 км від залізничної станції Засілля. Населення — 789 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Богородицьке, Знам’янка, Красне Знам’я, Новокиївка, Тернові Поди, Шмідтове.

Радгосп «Червоний Прапор», центральна садиба якого розміщена в Центральному, має 3617 га орної землі, в т. ч. 1730 га зрошуваної. Під садом і виноградниками — 104 га, пасовищами — 306 га. Виробничий напрям — вирощування зернових культур; тваринництво — м’ясо-молочного напряму; розводять свиней, птицю. Розвивається овочівництво. 1970 року трудівники радгоспу зібрали по 35,8 цнт зернових, а на зрошуваних землях — по 42,8 цнт озимої пшениці, 548,6 цнт цукрових буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 68,2 цнт м’яса і 407 цнт молока. В 1954 році радгосп брав участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. Кращі робітники радгоспу М. В. Лисенко, Г. М. Шойко нагороджені орденом Леніна, Г. 3. Метричко — орденом Жовтневої Революції, орденом Трудового Червоного Прапора — 6 чоловік. В радгоспі видається багатотиражна газета «Ленінським шляхом». Протягом 1955—1970 рр. радгосп побудував приміщення школи, лікарні, 4 магазини, 2 їдальні, 2 гуртожитки, хлібозавод, адміністративне приміщення, багато житлових будинків для робітників.

Детальніше: ЦЕНТРАЛЬНЕ, СНІГУРІВСЬКИЙ РАЙОН, МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ СТАН МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ НАПРИКІНЦІ XIX СТОЛІТТЯ

З 80-х років XIX ст. Миколаївщина входила до району, який став одним з провідних товарнозернових центрів країни головним експортером хліба. Щороку звідси за кордон вивозилось мільйони пудів зерна, переважно пшениці. Серед ринків сільськогосподарських робітників, що створювались на півдні наприкінці XIX ст., були й населені пункти сучасної області: Мостове, Казанка, Новий Буг, Вознесенськ, Миколаїв, Голта. Тут збиралися десятки тисяч робітників з Київської, Полтавської, Чернігівської, Кам’янець-Подільської, Волинської, Харківської, Орловської, Могильовської, Курської губерній. Так, лише в 1897 році на лікувально-продовольчих пунктах цих ринків зареєстровано 35 573 чоловіка.

Розвиток промисловості краю прискорився з відкриттям Миколаївського торгового порту (1862 р.) і будівництвом залізниць Голта—Балта (1867 р.), Голта—Єлисаветград (1868 р.), Миколаїв—Знам’янка (1873 р.). Великим містом з суднобудівними й машинобудівними заводами у ці роки стає Миколаїв. В Ольвіонолі та Голті (сучасному Первомайську) вступають у дію пивоварний завод (1870 р.), водяно-вальцьовий млин (1873 р.), чавуноливарні і механічні заводи Гейне (1875 р.) і Фаатца (1895 р.), гранітні кар’єри тощо. У Вознесенську створюються шкіряні, гончарні, виноробні підприємства, завод сільськогосподарських машин шпехта, розширюється виробництво цегли, вапна, розробляються поклади будівельного каменю. Споруджуються заводи черепично-цегельний — у Кронауській волості (1877 р.), цегельний — в Очакові (1880 р.), винокурні: у Благодатному, Ганнівці, Кашперо-Миколаївці, вапняний і цегельний у Варварівці (1900 р.), підприємства Синюшино-Брідського борошномельного акціонерного товариства (1895 р.), мигіївський млин Скаржинського (1905 р.) тощо.

Протягом останньої третини XIX ст. і першого десятиріччя XX ст. кількість промислових підприємств на території сучасної області зросла майже в 3 рази. На 1911 рік їх було 56, в т. ч. 50 — у Миколаєві. Крім того, діяло близько 1 тис. кустарно-ремісничих майстерень. З розвитком промисловості зростало населення. За 35 пореформених років міське населення Миколаївщини збільшилося майже у 6 разів і становило в 1897 році 125 430 чоловік (понад 28 проц. загальної кількості населення), в т. ч. у Миколаєві — 92 012, Вознесенську — 15 748, Очакові — 10 786, Ольвіополі — 68842. На кінець 900-х років на підприємствах, підпорядкованих нагляду фабричної інспекції, працювало близько 6500 чоловік, з них майже 80 проц. зосереджувалося в Миколаєві. Абсолютна більшість миколаївських робітників — 91 проц. була зайнята на 17 металообробних підприємствах, які випускали понад 90 проц. промислової продукції міста. Значною була концентрація виробництва та робочої сили на підприємствах населених пунктів, що входять тепер до Первомайська.

Детальніше: ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ СТАН МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ НАПРИКІНЦІ XIX СТОЛІТТЯ

З історії с. Явкине Баштанського району Миколаївської області

Серединський Олександр Валентинович,

заступник начальника відділу інформації

та використання документів

держархіву Миколаївської області

Село Явкине Баштанського району Миколаївської області засноване 1812 року переселенцями з Могильовської губернії. У Державному архіві Миколаївської області зберігаються документи, які розповідають про історію цього населеного пункту.

У фонді Миколаївської обласної редакційної колегії тому «Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область» є нарис з історії с. Явкине Баштанського району (ф. Р-2878, оп. 1, спр. 185).

Явкине до 1920 року входило до складу Херсонського повіту Херсонської губернії, в 1920-1922 роках – Миколаївського повіту Миколаївської губернії, в 1922-1923 роках – Миколаївського повіту Одеської губернії, 1923-1926 роках – Новобузького району Миколаївського округу, 1926-1930 роках – Полтавського (з 1928 року – Баштанського) району Миколаївського округу, з 1932 року перебувало у складі Одеської (з 1937 року – Миколаївської) області.

У документах фонду «Колекція мап та креслень» зберігаються плани ділянок землі     с. Явкине за дорадянський період (ф. Р-2778, оп. 1, спр. 1547-1554).

У фондах «Колекція метричних книг установ релігійних культів, які існували на території Миколаївської області» (ф.484) та «Церкви Херсонського повіту Херсонської губернії» (ф. 410) є метричні книги церков Успіння Превятої Божої Матері за 1863-1877, 1879, 1881-1916, 1918-1919 рр. та Покрови Пресвятої Богородиці за 1900, 1902-1916 рр.       (ф. 410, оп. 1, спр. 338-343; ф. 484, оп. 1, спр. 86, 89, 93, 98, 99, 100, 101, 106, 108, 110, 111, 112, 113, 115, 120, 126, 129, 131, 132, 137, 141, 145, 1739, 1741, 1744, 1750, 1752, 1753, 1758, 1761, 1762, 1764, 1771, 1772, 1773, 1777).

У документах фонду «Колекція книг записів актів громадянського стану Миколаївської області» (ф. Р-5950, оп. 3) є книги реєстрації актів громадянського стану підвідділу ЗАГС Явкинської сільради (про народження за 1920-1921, 1924-1939 роки, спр. 14, 30-31, 39, 41, 44, 56, 61, 69, 85, 93, 104, 109; шлюб за 1928, 1938 роки, спр. 36, 105; розірвання шлюбу за 1939 рік, спр. 112; смерть за 1927, 1935, 1936, 1939 роки, спр. 36, 76, 89, 110, 111).

В 1859 році в с. Явкине налічувалось 275 дворів, мешкало 1307 осіб (чоловіків – 631, жінок – 676), а у 1887 році мешкало 2649 осіб (чоловіків – 1319, жінок – 1330). В 1898 році в с. Явкине була заснована церковно-парафіяльна, а у 1909 році – земська однокласна школа. В 1905 році промисли та ремесла складалися з 4 бондарних, 5 ковальських та 50 ткацьких майстерень (ф. Р-2878, оп. 1, спр. 185, арк. 4)

У фонді «Херсонська губернська межова канцелярія» є межові книги по с. Явкине Херсонського повіту Херсонської губернії за 1850 та 1860 роки (ф. 335, оп. 1, спр. 305, 306).

У документах «Миколаївський міський статистичний комітет» є картки суцільного перепису селянських господарств с. Явкине Херсонського повіту Херсонської губернії за 1917 рік (ф. 239, оп. 3, спр. 157, 480).

У фонді «Миколаївське губернське статистичне бюро» є статистичні відомості по     с. Явкине за 1920 рік: мешкали 2391 чоловік та 2855 жінок (всього 5246 осіб), було             850 домогосподарств (ф. Р-52, оп. 1, спр. 2, арк. 13), а у документах фонду «Явкинський сільський комітет незаможних селян» є списки незаможних селян с. Явкине за 1917 рік       (ф. Р-684, оп. 1, спр. 1).

Детальніше: З історії с. Явкине Баштанського району Миколаївської області

Загадковий Миколаїв: 52 факти з історії міста

Миколаїв - старе місто з великою історією. Говорять, що дата в 226 років - номінальна, адже перші поселення на берегах Південного Бугу з'явилися набагато раніше. Про це свідчать розкопки городища "Дикий Сад", повідомляє Depo.Миколаїв.

Історія Миколаєва сповнена загадок та неймовірних фактів. "Миколаївський базар" опублікував 52 вражаючі факти про місто та його історію.

Детальніше: Загадковий Миколаїв: 52 факти з історії міста

З історії діяльності Миколаївської та Очаківської митних застав

Друк

Олександр Серединський,

заступник начальника відділу інформації

та використання документів держархіву

Миколаївської області

Миколаївська митна застава була створена 225 років тому, відповідно до іменного імператорського указу від 22 листопада 1793 року, тобто майже одночасно із заснуванням міста Миколаєва.

Розвиток митної інфраструктури півдня Російської імперії кінця XVIII ст. знаходився в нерозривному зв’язку з політичною зовнішньо-економічною ситуацією на той час. Саме політичні відносини з європейськими державами і зовнішньоекономічні фактори, перш за все – торгівельні, визначали митну політику держави, митні тарифи, розташування і розмір штатів митних органів.

Створення, правовий стан й основні напрямки діяльності Миколаївської митної застави перебували у тісному взаємозв’язку з соціально-економічним розвитком міста. Миколаївська митна застава в перші роки свого існування, як і всі митні установи, була підлегла Комерц-колегії, яка одержувала всі митні прибутки і здійснювала суворий контроль за діяльністю митних органів, а з 1811 року – Департаменту зовнішньої торгівлі Міністерства фінансів. Зі створенням митних округів Миколаївська митна застава увійшла до складу Одеського митного округу. Керівні пости в митних органах доручались представникам вищого дворянства. Одеським митним округом на початку XIX ст. керував князь Трубецький.

Миколаївською митною заставою в 1821-1830-х роках керував титулярний радник Коломієць. У 1820-40-х роках штат Миколаївської митної застави складав вісім одиниць, зокрема були такі посади, як пакгаузний наглядач, корабельний доглядач, вахтстепельмейстер. Посада об’їждчиків не була передбачена, і їхні функціональні обов’язки покладалися на козаків Бузького козачого полку. Особовий склад митниць був, як правило, озброєний. Миколаївській митній заставі від початку її заснування було встановлено щорічне утримання в розмірі 953 руб., які мали надходити з митних прибутків Катеринославського намісництва. У перші п’ять років існування застави місто Миколаїв займало перші позиції на Півдні України за кількістю ввізної і вивізної продукції. Експорт хліба з Миколаївського порту перевищував у 1795-1797 роках аналогічні позиції портів Херсона, Очакова і Таганрога. Суми митних зборів на той період сягали 700 руб. на рік .

Детальніше: З історії діяльності Миколаївської та Очаківської митних застав

Історія розвитку управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації

З метою забезпечення виконання функцій замовника по будівництву житлових, комунальних та соціально-побутових об'єктів рішенням викон­кому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 5 жовтня 1958 року було створено Миколаївське управління капітального будівництва виконкому Миколаївської міської Ради депутатів трудящих, як замовника по будівництву житлових комунальних і культурно-побутових об'єктів з річним обсягом робіт в 1958 році 101,9 млн. крб., яке згодом було реорганізовано в управління капітального будівництва при виконкомі Миколаївської обласної ради. Першим начальником управління, який очолював його 25 років, був ДЕШЕУЛІН Валерій Іванович, учасник ВВВ, лауреат Державної премії Ради Міністрів СРСР.

З 1983 до 1985 року управління очолювали Анацький Л.І., Шумах Н.Д.

З 1985 до 2001 року начальником управління капітального будівництва працював ІВАШКО Микола Іванович. Вагомий внесок в роботу управління зробили висококваліфіковані фахівці інженерної справи - Геллер І.Ю., який почав свою трудову діяльність у 1960 році, працюючи на посадах інженера ВТО, начальника ВТО. З 1964 до 1987 року працював головним інженером - заступником начальника управління. Після виходу на пенсію, до 1997 року, працював консультантом, а також Соколова Л.З. яка відпрацювала більше 33 років на посаді головного бухгалтера управління. їх авторитет, організаторські здібності є й досі легендою управління.

Детальніше: Історія розвитку управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації

МИКОЛАЇВЩИНА: ЛЕГЕНДАРНИЙ ОСТРІВ СВЯТОГО ЕФЕРІЯ

Православна Церква вшановує святого Еферія Херсонеського, на честь якого візантійці назвали острів у Чорному морі – нині острів Березань на Миколаївщині. Острів славиться античною історією, адже тут знаходився давньогрецький поліс Борисфеніда. Завдяки археологам поволі стають відомими й малодосліджені сторінки християнської давнини. Вирушити у віртуальну мандрівку Березанню допоможе інтерактивна карта «Приховані скарби Миколаївщини».

Історичні долі багатьох народів пов’язані з водним простором: річним, морським, океанським. Для південноукраїнських земель, у межах сучасної Миколаївської області, доленосне значення мали ріка Південний Буг, Бузький та Дніпровсько-Бузький лимани та, власне, Чорне море. Рухаючись з Миколаєва на південь, за течією Південного Бугу, минаючи, з правої сторони, стародавнє грецьке місто Ольвію на узбережжі Бузького лиману, поряд з яким розкинулося сучасне село Парутине Очаківського району, проходимо вздовж Дніпровсько-Бузького лиману і наближаємося до виходу у відкрите море. Біля гирла лиману, зліва, знаходиться унікальний рукотворний острів Первомайський – блок-форт, зведений в останній чверті XIX століття з оборонною метою. Попереду – вихід у море – своєрідна «Чорноморська брама», утворена Кінбурнською косою однойменного півострова та Очаківським мисом. Зі зворотної сторони вхід до неї оберігає славетний острів Березань, який чітко можна розгледіти у ясну погоду зі стрімчастих берегів мису Аджиякс.

Детальніше: МИКОЛАЇВЩИНА: ЛЕГЕНДАРНИЙ ОСТРІВ СВЯТОГО ЕФЕРІЯ

З історії селища Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області

У державному архіві Миколаївської області зберігаються документи, що розповідають про історію с. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області.

У документах редколегії тому «Історія міст і сіл УРСР. Миколаївська область» є довідка з історії села, яке вперше в історичних документах згадується 1775 р. Землі села розташовані на лівому березі річки Південний Буг. На початку ХVІІ ст. за часів Нової Січі на території сучасної Олександрівки стояли зимівники запорожців, що входили до складу Бугогардівської паланки. В 1775 році після ліквідації Нової Січі до слободи перевели полк Бузького козацького війська. Цей полк загалом складався з молдован, які під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. перейшли на бік Росії. З того часу молдовани й становлять значну частину мешканців цього села. 1810 року в Олександрівці проживало понад 1000 осіб, з яких 682 були державними селянами, а решта – кріпаками. З 1817 року та до 1857 року село було військовим поселенням, після ліквідації військових поселень в Олександрівці мешкало 299 поміщицьких селян, які відробляли панщину 4-5, а то й 6 днів на тиждень. Понад Бугом було виявлено великі запаси цінного будівельного матеріалу – граніту. Багато жителів Олександрівки працювало поблизу села на гранітному кар’єрі. Олександрівський граніт – дуже високої якості – використовували на будівництві Севастопольських доків, ним забруковували вулиці Одеси та Миколаєва (ф. Р-2878, оп. 1, спр. 75).

На території села знаходилась Свято-Покровська церква. Відомості про реєстрацію народжених, одружених і померлих мешканців села Олександрівка, що входило до складу Вознесенської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії за 1876-1877 рр., 1881-1883 рр., 1886-1892 рр., 1894-1900 рр., 1903-1916 рр. є у документах фонду «Колекція метричних книг установ релігійних культів, що існували на території Миколаївської області (ф. 484, оп. 1, спр. 363, 370, 378, 379, 385, 388, 390, 393, 396, 399, 403, 407, 414, 416, 419, 426, 428, 430, 440, 444, 445, 448, 451, спр. 1847, 1848, 1852, 1855, 1862, 1864, 1871, 1875, 1882, 1885).

1963 р. будівля Свято-Покровської церкви була пристосована під спортивний зал школи, а згодом зруйнована (ф. Р-4760, оп. 1, спр. 78, арк. 82; спр. 62, арк. 99; ф. Р-5028, оп. 1, спр. 4, арк. 134; спр. 5, арк. 179, 188; ф. Р-992, оп. 8, спр. 102, арк. 14-19).

Детальніше: З історії селища Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області