СТАТИСТИКА ВІДВІДУВАНЬ

9225350
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Цього місяця
Попереднього
Загалом
1827
5924
52485
162735
172311
9225350

Ваша ІР адреса: 172.20.0.2
2020-10-26 07:42

Календар

Жовтень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
28 29 30 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1

Історичні особистості

Ліванов Михайло Григорович (1751-1800) Друк E-mail

Михайло Григорович Лівановстоїть як би на вершині науково-технічного прогресу в галузі сільського господарства, досягнутого “Старим світом” у кінці XVIII ст. Одержав високу освіту в Росії, добре знав практику тваринництва Київської Русі і Московії, глибоко вивчив стан розвитку землеробства, рослинництва і тваринництва Західної Європи. Навчаючись в Оксфордському університеті, детально вивчав практику сільського господарства Англії, особисто знайомиться з Р.Беквеллом, аналізує його методи з поліпшення існуючих і виведення нових порід, щоб впровадити їх у практику тваринництва Російської імперії.

Відомий, як фундатор сільськогосподарської вищої освіти, активний пропагандист західноєвропейського передового досвіду в Російській імперії, і, зокрема, в малому “Новому світі”Північному Причорномор’ї, щойно відвойованому в Османської імперії. Тут створюються нові міста: Херсон (1783), Сімферополь (1784), Миколаїв (1789), Одеса (1795) та інші. У ці краї спрямувались потоки переселенців-українців, росіян, німців, болгар, поляків, і якась частина французів, які тікали від наполеонівського режиму.

Листом від 1 вересня 1785 р. цариця Катерина рекомендувала графу Потьомкіну професора Ліванова, як людину, корисну для освоєння Таврійського краю. Йому було дано доручення і кошти на організацію сільськогосподарської школи в Північному Причорномор’ї. Така школа була заснована у 1790 р. у Богоявленську (нині Корабельний район міста Миколаєва). А у листі графа Мордвинова графу Зубову від 6 серпня 1797 р. М.Г.Ліванов характеризується як безкорисливий сподвижник, патріот, трудівник, вчений, геолог, який багато зробив для держави російської.

М.Г.Ліванов у 1772 р. з відзнакою закінчив одночасно філософський факультет Слов‘яно-греко-латинської академії і юридичний факультет Московського університету. Після повернення з Англії, у 1785 р. відряджається професором Катеринославського університету, що був щойно заснований у місті Катеринославі. У березні 1786 р. приїздить у Крим, де розгорнув велику роботу з вивчення грунтів, кормових ресурсів, сільського господарства. На початку 1788 р. у маєтку поміщика Петковича організовує зразкове господарство, де впроваджує передову агротехніку, висіває кукурудзу і картоплю. А вже у 1799 р. переконливо обгрунтував особливу значимість і перспективність кукурудзи як кормової культури для тваринництва.

У кінці 1788 р. бере участь в облозі Очакова, що свідчить про виняткову його громадську активність і високий патріотизм.

У 1789 р. М.Г.Ліванов тяжко захворів (була паралізована ліва половина тіла), але продовжує продуктивно працювати на теренах сільськогосподарської освіти, науки, літератури. З 1790 р. веде організаційну роботу у Богоявленській сільськогосподарській школі. У 1794 р. у Петербурзі виходить у світ його книга “Руководство к разведению и исправлению домашнего скота”. Практично це був перший російський підручник із зоотехнії. У 1799 р. у Миколаєві виходить з друку друга його книга “О земледелии, скотоводстве и птицеводстве”. У цій книзі він пише про значення тваринництва, його нерозривний зв’язок із землеробством, про необхідність глибокого вивчення порід у зв’язку з різними природно-кліматичними зонами і умовами Росії.

Перед Богоявленською школою ставилося завдання – підготовка кадрів для сільськогосподарської практики, подати приклад організації таких шкіл в інших регіонах імперії, підготовка наукових кадрів у галузі сільськогосподарської науки, вивчити потенціальні сільськогосподарські ресурси Північного Причорномор’я та розробка способів їх ефективної експлуатації. Богоявленська сільськогосподарська школа, ініціатором організації якої, її директором і провідним викладачем був М.Г.Ліванов, справила великий вплив на освоєння південного краю, підвищення сільськогосподарської культури Північного Причорномор’я, його корисності для потреб імперії. У цій школі навчались поміщики, селяни-переселенці. Програма навчання в школі давала глибокі, на той час, узагальнення передової практики сільського господарства, зокрема, з питань грунтознавства, землеробства, рослинництва і тваринництва. Як результат її діяльності, була поява у цих краях поміщицьких маєтків Кеттенських, Каховських, Скадовських, Петковичів, Рувьє. Балтазарових, Мутянів та багатьох ін.

Богоявленська сільськогосподарська школа проіснувала до 1797 р., а потім на чолі з О.О.Самборським була переведена в Царське Село, і як така, проіснувала там до 1803 р. Якраз з неї започатковано в нинішньому Пушкіно (Царське Село) могутній сільськогосподарський науково-навчальний комплекс.

У своїх роботах викладає основні методи розведення і прагне дати класифікацію порід домашніх тварин за продуктивністю. Як Р.Беквелл, він поділяє всі породи великої рогатої худоби, овець, свиней на “першоначальні” або корінні (аборигенні) і на похідні. “Першоначальні” – це ті, які не походять від змішування з іншими породами; похідні – це ті, що одержані у результаті змішування крові. У своїх рекомендаціях з поліпшення вітчизняного тваринництва Ліванов вимагає враховувати конкретну обстановку і умови. У розвитку великої рогатої худоби він визначає два головні напрямки: перший – м’ясне скотарство, і другий напрямок – молочне скотарство. Така спеціалізація скотарства лишається актуальною донині, оскільки, зокрема, в Україні, ще не доведена до потрібної досконалості.

М.Г.Ліванов підкреслює, що продуктивність – основний фактор оцінки якості тварин, а не їх масть та інше, чому в ті роки надавали великого значення. У зв’язку з цим особливу увагу надає жирномолочності корів, вважає, що відбором плідників від жирномолочних корів і утримуванням худоби у “добром порядке”, тобто за умов доброї годівлі і хорошого догляду, “…можно якість молока поліпшувати”. На запитання, чи можна головною і єдиною причиною м’ясних якостей худоби вважати якість годівлі, Ліванов відповідав негативно і надавав вирішальне значення “…складному і взаємовідповідному розміщенню частин тіла тварин”. Він пише, що “…доброта корма есть вторичная или помагающая причина в тучності скота, а главную причину тому искать должно в складном и соразмеренном расположении частей животного”. Отже, уже в ті роки М.Г.Ліванов віддавав належне значенню конституції тварин, цілеспрямованому відбору. Позитивно оцінював використання методу спорідненого спарювання, що широко застосував у своїй практиці Р.Беквелл – кращий майстер заводської справи Англії (автор лестерської породи овець: прославленої логторнської, або дишлейської породи великої рогатої худоби, вороних робочих коней).

Ліванов надавав особливого значення розробці методу оцінки тварин за екстер’єром. У цьому питанні він посилається на Р.Беквелла. Успіх роботи Р.Беквелла Ліванов обгрунтовує тим, що він дотримувався принципу, що “від хорошого народжується хороше, а від поганого – погане”. Ретельно відбирав плідників і маток, і забезпечував їм кращі умови годівлі і утримування, потомство отримував “…лучше своих отцов и матерей”.

Пропонує цілу систему заходів із поліпшення тварин, ставить в основу кормовиробництво, годівлю і утримання тварин, обгрунтовує головну роль кормової бази у тваринництві, оптимальне поєднання галузей тваринництва і рослинництва, єдність організму і середовища, знайомить російську громадськість з практикою сільського господарства Англії, Данії, Німеччини, Голандії, Франції. Так, Ліванов звертає увагу і на таку деталь, що Р.Беквелл мав у своєму стаді корів віком до 25 років. Проблема подовження періоду виробничої експлуатації корів лишається винятково актуальною і донині, оскільки на фермах корів вибраковують у кращому випадку у віці 7-8 років, а часто і у віці 4-6 років.

Оригінально оцінив Ліванов великі перспективи розвитку тваринництва степової зони Північного Причорномор’я, вважав головними його галузями велику рогату худобу м’ясо-молочно-робочого напрямку продуктивності і мериносове вівчарство. Щодо мериносового вівчарства, то дуже настирливо пропагував цю галузь.

Можна було б зауважити, чому Ліванов не акцентує уваги на конярстві, галузі традиційної з часів тавроскіфів для Північного Причорномор’я. Адже, в Україні, біля села Середній Стіг (нині м. Запоріжжя) та в селі Дереївка археологами розкопане перше у світі поселення конярів. Вони одомашнили коня 4 тисячі років до н.е. з дикого терпана. У всі часи терпанів водилося багато в степах Причорномор’я. Одомашнені коні використовувалися як джерело тваринницької продукції (м’ясо, шкіри, молоко, кумис та ін.), робоча сила, як засіб пересування, і, врешті-решт, коні були важливим військовим засобом як верхові, так і запряжені у бойові колісниці на березових колесах. Маючи такі бойові колісниці, племена кіннотників, пізніше названі аріями, були неперевершеними воїнами і поширили свій вплив майже на всю Європу і частину Азії, створивши так звану індоєвропейську мовну групу народів. Про вплив конярства на розвиток людської цивілізації, його місце в тодішньому сільському господарстві, Ліванов, безумовно, добре знав. Але він був патріотом в першу чергу своєї Росії, і тому фіксує увагу на тих галузях, що найпотрібніші, найвигідніші для Росії. Це стосується і рослинництва, де він акцентує увагу на розвитку зернового виробництва. І майже нічого не пише про розвиток овочівництва, баштанництва, таку козацьку культуру, як просо, розвиток бджільництва. Оскільки на той момент вони були менш привабливі для імперії.

У створенні високопродуктивного скотарства вчений відводить основне місце чистопородному розведенню на базі достатньої годівлі і повноцінного утримання. Тому приділяв багато уваги вивченню, опису кормових культур Півдня, створював їх гербарії: пропагував і впроваджував у практику нові культури, такі, як кукурудза, картопля (земляні яблука), конюшина (кашка).

Турботу про тварин рекомендує починати рано, ще до народження, забезпечуючи тільну корову повноцінною годівлею, належним доглядом і хорошим утриманням.

У галузі вівчарства головна установка М.Г.Ліванова зводилась до вивчення і описування місцевих племінних ресурсів. Таврійські і Катеринославські степи він вважав благоприємними (богом створеними) для розведення іспанських тонкорунних овець (“шпанок”). Він орієнтував на поглинальне схрещування місцевих грубововнових овець з іспанськими мериносами. Оскільки без такого схрещування не можна досягти швидкого одержання так потрібної для Росії однорідної тонкої і білої вовни.

Перший в історії зоотехнік Росії пише про свинарство, вплив різних кормів на якість м’яса і сала, доводить необхідність і обгрунтовує доцільність попередньої підготовки кормів до згодування, підкреслює значення їх різномаїття в раціоні.

Цікаво пише про птахівництво – розведення індиків, курей, гусей, качок і голубів. Голубництво він вважав найбільш дешевою галуззю птахівництва. Голуби ще у римлян вважались найкращим харчовим продуктом. На жаль, така винятково плодюча і скоростигла галузь, що дає високоякісне дієтичне і смачне м’ясо, у нас не одержала подальшого розвитку, і нині майже втрачена. Від неї лишилось лише аматорське, декоративне голубництво. Мабуть, це не заслужено і не виправдано, хоча б тому, що, наприклад, в Угорщині голубництво є досить прибуткова галузь птахівництва, виведено хороші м¢ясні породи.

У галузі ветеринарної медицини обмежувався, головним чином, описуванням народних методів (часто досить примітивних) лікування тварин, хоча захворюваність і загибель тварин від інфекційних і неінфекційних хвороб були в ті часи досить значні. Так, для боротьби з комахами (воші, блохи та інше) він рекомендував засоби, що широко застосовувались в Англії – окурювання димом, попіл, тютюн. При затримці посліду необхідно лавровий лист подрібнити (80 листків), зварити у молоці і влити корові в горло.

У Богоявленській сільськогосподарській школі М.Г.Ліванов здійснював керівництво науково-дослідною роботою двох ад’юнктів (ад’юнкта – одна з форм підготовки науково-педагогічних кадрів, нині вона збереглася у вищих воєнних навчальних закладах і науково-дослідних закладах збройних сил, а у вузах і цивільних науково-дослідних інститутах цю функцію виконує аспірантура).

Значення і цінність роботи М.Г.Ліванова у галузі тваринництва полягає в першу чергу в тому, що він не тільки об’єктивно описує стан, але і пропонує заходи до його поліпшення, навчає творчому пошуку, науково обгрунтовано мислити, активно вирішувати проблеми, брати на озброєння досягнення передової практики у галузі сільського господарства інших країн (особливо Англії), проводить пропаганду з впровадження нових культур, сортів, порід і вдосконалення сільськогосподарської практики. До речі, вважав, що в основі наукових положень лежить практика, а експеримент має лише допоміжне значення.

Значний вклад М.Г.Ліванова у розвиток агрономії. Почесне місце йому належить і у галузі геології, пошуках покладів мармуру, кам’яного вугілля, граніту на території України.

Михайло Григорович Лівановталановитий вчений у галузі сільського господарства, займає почесне місце серед фундаторів вітчизняної аграрної науки і освіти. Його роботи у галузі зоотехнії і агрономії заслуговують уваги і доброї пам’яті в сучасників. Цеенциклопедист, невтомний трудівник, людина високої культури, великий патріот своєї

Джерело: Шкварець В.П., Шитюк М.М., Гузенко Ю.І., Давиденко В.М., Кіщак І.Т., Кириленко Т.В., Паліюк В.П., Рагулін В.Я., Семко Л.І., Соболь П.І., Корифеї української науки. Нариси про видатних діячів науки і техніки. - Миколаїв: Видавництво “Тетра”. – 2000. – С.89-92

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012