Соціально-економічний портрет Арбузинського району 2017 рік |
Соціально-економічний портрет Арбузинського району
Історична довідка
Арбузинка – селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована за 131 км від Миколаєва і 4 км від залізничної станції Кавуни. Населення – 7558 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Аркадіївка, Вишневе, Кавуни, Новокраснівське, Октябр, Осикова Балка, Полянка.
Арбузинка – центр району, площа якого 1 тис. кв. км, населення – 31,9 тис. чоловік (в т. ч. сільського – 24,4 тис, міського – 7,5 тис). В районі 38 населених пунктів, підпорядкованих селищній і 9 сільським Радам; 12 колгоспів, 3 радгоспи. Орної землі – 84,9 тис. га; 7 промислових підприємств, 2 будівельні організації; працює 19 фельдшерсько-акушерських пунктів, 5 лікарень, 34 школи, 26 бібліотек, 27 будинків культури і клубів
В місцях, де тепер розташована Арбузинка, в середині XVIII ст. шукали прит тулку кріпаки-втікачі з Брацлавщини, Київщини, Поділля, Волині, учасники селянсько-козацьких повстань на Україні. На річці Арбузинці в ті часи виникло кілька дрібних поселень: Гайдамацьке, Молдаванське, Литовське. В поселенні Гайдамацькому була навіть православна церква . Невдовзі сюди ще прибуло кілька сімей з Полтавщини. Всі поселення згодом злилися в одне село Арбузинку. Жителі його спочатку перебували на становищі казенних селян. Але через кільїуі років село і навколишні землі були відведені сенатом поміщикам-колонізаторам Дауен-гауеру і Окснеру. Переважна більшість жителів стала кріпаками. В 1812 році казен¬них селян в селі залишилося лише 24 ревізькі душі . Всього ж у ньому налічувалося понад 300 мешканців, які жили з хліборобства, скотарства, дехто – з гончарства. Всі селяни сплачували подушний податок, виконували гужову, будівельну повинності.
1817 року Арбузинку переведено в розряд військових поселень. У селі розмістився ескадрон 3-го полку Бузької уланської дивізії , який перебував на повному утриманні місцевих жителів. Поселенці займалися не тільки військовою справою, а й хліборобством. Всі юридично-правові питання вирішували офіцери. За найменшу провину поселенців карали нагаями. В 50-і роки XIX ст. кількох чоловіків, які висловилися проти нестерпної муштри, жорстоко побили. Не витримавши знущань, поселенець Малинов у 1857 році покінчив життя самогубством. У 1857 році, на час ліквідації військових поселень, населення Арбузинки становило 2390 чоловік . За указами 1866-67 рр. жителі її були переведені на становище державних селян. Наділи одержали 1418 ревізьких душ. Було викуплено 13,6 тис. десятин землі . Поміщики та куркулі прирізали собі 2,4 тис. десятин общинної землі. Землевласникам Дауенгауеру, Окснеру належало по 1 тис. десятин, 12 куркулів мали по 50 – 70 десятин, а дехто й до 300. Колишні військові поселенці та солдати у відставці одержали землю в різних місцях. Бідняки стали довічними боржниками держави. З 13,6 тис. десятин общинної землі 11,2 тис. були податними. Селяни щорічно сплачували державі понад 10 тис. крб. Викупні недоїмки весь час зростали. В 80-і роки вони становили суми, які часто перевищували все, що заробляли селяни за рік, або навіть і за два .
Внаслідок класового розшарування дедалі більша кількість збіднілого селянства втрачала землю. В 1905 році близько 15 проц. господарств Арбузинки не мали її зовсім. Понад 60 проц. всіх придатних земельних угідь належало поміщикам і куркулям, які становили 10 проц. населення. 65 проц. жителів були малоземельними та безземельними. Піп Добрицький організував у селі кредитне товариство, пайовиками якого здебільшого були багатії. Товариство видавало невеликі кредити, відраховуючи з загальної суми 12 проц. на свою користь. Не маючи змоги обробити свої наділи, бідняки здавали їх в оренду, а самі наймалися до куркулів. Понад 30 чоловік працювали в сусідніх селах. Сільські пролетарі йшли на заробітки в міста Вознесенськ, Ольвіополь, Одесу. Дехто з них повертався в своє село на час косовиці.
Детальніше: Соціально-економічний портрет Арбузинського району 2017 рік