Миколаївщина

Очаків

Маленькою перлиною Північного Причорномор'я справедливо називають Очаків. Він розташований там, де води Чорного моря зливаються і змішуються з водами Дніпровсько-Бузького лиману.

Містечко невеличке – два десятки тисяч жителів. Але щорічно влітку його населення збільшується в багато разів – туристи, екскурсанти і курортники відвідують ці береги, овіяні древньою історією, зігріті щедрим південним сонцем. Чекають і радо зустрічають гостей Очакова прекрасні здравниці і будинки відпочинку, ласкаве море і повітря, настояне на морській солі й ароматі степових трав, – усе це дозволяє повноцінно відпочити, зміцнити здоров'я.

У цих місць тисячолітня історія. У місті і його околицях археологами знайдені свідчення заселення цього краю ще в епоху бронзи, залишки скіфських і сарматських курганів і помешкань, скарби ольвійских і давньогрецьких монет, сліди поселень древніх слов'ян.

Очаківська фортеця була заснована в XV столітті литовським князем Вітовтом. Неодноразово переходила вона з рук у руки. Багаті причорноморські степи приваблювали і турецьких султанів, і кримських ханів. Від турецької назви фортеці – Ачі-Кале – і походить сучасна назва міста. Три століття йшла завзята боротьба наших предків за ці землі.

У 1788 році після кровопролитних боїв Очаків був узятий російськими військами. Операції, проведені в районі Кінбурна й Очакова під командуванням прославленого полководця О.В.Суворова, увійшли в підручники військового мистецтва, а штурм фортеці Очаків приніс нев'янучу славу не тільки російським військам, але і запорізьким козакам під командуванням Архипа Головатого.

У нинішньому Очакові багато пам'ятників “времен очаковских и покоренья Крыма”. У воєнно-історичному музеї імені А.В.Суворова зберігаються реліквії тих років. Біля музею піднімається пам'ятник славному полководцю, споруджений майже сторіччя назад, на честь 120-ої річниці перемоги при Кінбурні на кошти, зібрані народом. Потьомкін, Суворов, Кутузов, Ушаков, Головатий... Багато славних імен пов'язано з історією Очакова. Тут народився, жив і працював талановитий художник-мариніст, товариш І.І.Айвазовского Р.Г.Судковський. Його яскраві твори зібрані в Очаківськім музеї мариністичного живопису, що носить ім'я художника.

Сьогоднішня Очаківщина – край рибалок, хліборобів, виноградарів. Широко відомі в Україні такі сільськогосподарські підприємства, як АТ “Ольвія”, Очаківський рибоконсервний комбінат. З винограду, зібраного на цих щедрих землях, місцеві майстри роблять знаменитий “Рислінг Очаківський”, “Перлину степу”, “Оксамит України” та інші вина.

Великий потенціал і перспективи у Очакова як у курортного міста. На кілька кілометрів тягнуться уздовж крутого, стрімчастого берега пляжі, будівлі пансіонатів, бази відпочинку, наметові містечка туристів. Археологічні дослідження свідчать, що ще за часів давньогрецької колонії Ольвії тут був свого роду курортний центр: тут проводилися спортивні змагання, сюди виїжджали відпочивати й оздоровлюватися ольвіополіти. Дослідниками-бальнеологами в околицях Очакова, біля села Чорноморка, був знайдений триметровий шар лікувального бруду, що не поступається за своїми якостями знаменитому куяльницькому (Одеса). Тут же були відкриті запаси мінеральної води, дуже корисної при захворюваннях органів травлення, печінки. Курортний Очаків славиться і кліматом. Влітку тут не буває сильної спеки і раптових похолодань. Зима м'яка. Неглибока морська затока постійно прогрівається сонцем, пляжі захищені від степових вітрів високим стрімчастим берегом. Благодатні місця!

Національний археологічний заповідник “Ольвія”

У сорока кілометрах від Миколаєва, на високому горбкуватому березі Бузького лиману, знаходиться місце, яке вже багато десятиліть приваблює до себе дослідників і усіх, небайдужих до минулого. Це – археологічний заповідник “Ольвія”, якому у 2002році Указом Президента України надано статусу національного.

У далекій давнині, більше 2500 років тому, на півдні майбутньої України, по берегах Чорного моря і нижнього плину рік, що впадають у нього, а також лиманів виникли античні міста і оточуючі їх сільські поселення. Одним з найбільш великих серед тих міст була Ольвія – центр поліса, який охоплював весь регіон Нижнього Побужжя і проіснував близько тисячі років.

Місто-державу заснували вихідці з давньогрецького міста Мілета. Їм, мабуть, сподобалася горбкувата місцевість біля лиману, з півночі і заходу відгороджена від безкрайніх степів глибокими балками, а зі сходу – водяним бар'єром Гіпаніса (древня назва Південного Бугу). Новий поліс назвали Ольвія, що в перекладі означає “щаслива”. Це місто колись дійсно знало щасливі часи. Основу господарства Ольвії складали землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство. Тут розвивалися ремесла – металообробне, гончарне, деревообробне, каменярське тощо. В обмін на ремісничі вироби і товари, що імпортувалися з інших давньогрецьких центрів, ольвійські купці одержували від сусідніх племен (скіфів, сарматів) зерно, худобу, вовну, а також рабів, яких продавали на ринках метрополії.

Ольвія була рабовласницькою республікою. Вигідно розташована, вона розросталася, торгувала, багатіла. Але це притягало і ворогів: не раз над Ольвією згущалися хмари – фортечні стіни обступали войовничі племена. У 331 році до нашої ери місто витримало облогу Зопіріона – одного з полководців Олександра Македонського. В 2-1 століттях до нашої ери Ольвія деякий час знаходилася під владою Скіфського царства, потім –понтійського царя Мітрідата. У першому столітті до нашої ери Ольвію зруйнували готи, після цього місто вже ніколи не досягало колишнього розквіту. У 1-2 століттях нової ери тут знаходився римський гарнізон. В умовах загальної кризи рабовласницької системи Ольвія у 4 столітті нашої ери перестала існувати, як і більшість античних держав Північного Причорномор'я. На відміну від трьох інших центрів античної культури, подібних до Ольвії – Тири (м. Білгород-Дністровський, Одеська область), Херсонеса (м. Севастополь, Крим) і Пантікапея(м. Керч, Крим), життя на території яких тривало аж до наших днів, Ольвія не пережила свою епоху. Забуте місто протягом майже півтори тисячі років поступово руйнувалося часом. Те, що залишилось від руйнівного часу, було розібрано турками для будівництва розташованої неподалік Очаківської фортеці, а потім місцевими жителями (з ольвійського каменю тут було збудовано село Парутине).

Як вважають вчені, майже тисячолітня епоха існування античних полісів у Північному Причорномор'ї значно вплинула на історію і культуру цього регіону. Відіграла свою значну роль і Ольвія – насамперед, у прискоренні соціально-економічного і політичного розвитку місцевих племен, їхньої культури.

Руїни Ольвії вітчизняні вчені відкрили наприкінці XVIII століття, коли ці землі в результаті російсько-турецьких військових кампаній відійшли до Росії. Систематичні розкопки тут ведуться з початку XX століття. Матеріали з розкопок Ольвії зберігаються в Ермітажу, багатьох музеях України, Росії, Західної Європи й Америки.

Миколаївський зоопарк – заповідний куточок міста

У 2001 році Миколаївський державний зоопарк відзначив своє 100-річчя. Заснований у 1901 році тодішнім Миколаївським міським головою Н.П.Леонтовичем, Акваріум до революції був його приватною колекцією і розташовувався у будинку міського голови, у центрі Миколаєва. Утім, вже тоді Акваріум Н.П.Леонтовича був широко відомий у Росії і Європі. Колекція нараховувала близько 50 видів риб і земноводних, всього понад тисячу екземплярів. Риби були розміщені в 75 акваріумах, обсяг деяких з цих акваріумів сягав 3000 л³. Подібних колекцій у Європі було лише сім.

Після революції колекцію Н.П.Леонтовича націоналізували, а його самого призначили першим директором Госакваріума. У 1925 році при Акваріумі був відкритий зоологічний відділ, і він став називатися Акваріум-Зоосад. З Асканії-Нова сюди привезли бізонів, яків, верблюдів, страусів, оленів, муфлонів. Спеціально для зоосаду були придбані ведмеді, вовки, лисиці, мавпи та інші тварини. У 1976 році розпочалося будівництво зоопарку на новій території, і з 1978 року Миколаївський зоопарк займає простору площу в 23 га. Тоді ж було закладено основу парку. Щорічно співробітники зоопарку висаджують дерева, чагарники, квітники. Тут понад 400 видів дерев і чагарників.

Рік за роком фахівці зоопарку займаються комплектуванням колекції. Сьогодні вона нараховує 370 видів тварин, більше 2700 екземплярів, зібраних майже з усіх континентів земної кулі. Тут є і 80 видів, занесених у Міжнародну Червону книгу. Це – найбільша колекція в Україні. Понад 50 видів тварин, представлених тут, не має жодний зоопарк України. Першим серед зоопарків України Миколаївський зоопарк у 1993 році був прийнятий у Європейську Асоціацію Зоопарків і акваріумів (ЕАZА). Він бере участь у 18 Європейських програмах розведення рідких видів (ЕЕР). Миколаївський зоопарк входить у Євро-Азіатську Регіональну Асоціацію Зоопарків і Акваріумів, у міжнародну Систему Обліку Тварин. Фахівці зоопарку ведуть науково-виробничу роботу з вивчення біології тварин у неволі. Завдяки цій роботі в зоопарку систематично розмножується 120 видів.

У зоопарку існує п'ять відділів: акватерраріум, відділи орнітології, приматів, хижих тварин, копитних тварин.

Зоопарк – улюблене місце відпочинку багатьох миколаївців, полюбляють відвідувати його і гості міста. За 100 років в ньому побувало більше десяти мільйонів відвідувачів. Уже п'ять поколінь співробітників віддають свої сили і знання улюбленій справі. Понад 2000 молодих миколаївців навчилися тут любити і пізнавати світ тварин у кружку юннатів.

Рацинська дача

Для степової Миколаївщини ліс – велика рідкість і велике благо. По-перше, це – надійний заслін вітрам-суховіям, а відтак, неоціненна допомога хліборобам. По-друге, ліс серед степового роздолля, серед літньої спеки – острівець особливого мікроклімату, що приваблює і птахів, і звірів, і людей. Нарешті, лісовий оазис серед безкрайніх полів – краса неповторна!

Лісовий заказник державного значення “Рацинська дача”, який розкинувся на 1782 га території Вознесенського району, один з таких оазисів. Раптово він виникає перед очима: високо у небо злетіли крони дубів, повіяло прохолодою. Це штучне насадження з'явилося в середині XIX століття завдяки працьовитості місцевих селян. Правда, старих дерев тут збереглося мало: дуже постраждав ліс у роки Великої Вітчизняної війни, коли кращі дуби окупанти зрізали для будівництва оборонних рубежів.

Тут чимало привабливих куточків: кленовий і березовий гаї, галявина глоду. Водиться тут чимало живності: козулі та дикі кабани, фазани та куріпки, лисиці та куниці. Не дуже давно в “Рацинській дачі” з'явилися новосели – лань європейська, сімейство бізонів, цесарки. Оселилися тут ці екзотичні тварини стараннями хазяїв лісу – працівників найбільшого в області Вознесенського держлісгоспу.